Завершення великої війни росії проти України, чи то у формі мирного договору, чи широкомасштабного перемир’я, стане не завершенням кризи, а початком нового — внутрішнього фронту. росія, яка заради війни перебудувала всю свою економіку та соціальну політику, стикається з перспективою глибокої нестабільності, що може обернутись і соціальним вибухом, і навіть дезінтеграцією федерації.
Економіка на межі: військове дихання замість ринкового розвитку
Під час війни російська економіка штучно підтримується роздутою оборонною промисловістю. Сотні мільярдів рублів вливаються в озброєння, боєприпаси та утримання величезного апарату “мобілізованої економіки”. Але це — “мильна бульбашка”. Без урахування оборонки, ключові сектори — харчова промисловість, вугільна, будівельна, металургійна, машинобудівна — демонструють стабільне падіння.
Після зупинки бойових дій оборонні замовлення різко скоротяться. Це обвалить тисячі підприємств, які орієнтувалися виключно на війну. Таке падіння не компенсується ринковим попитом, адже бізнес-середовище задушене санкціями, демографічною кризою та недовірою до державних інститутів.
Ветерани-окупанти — потенційне джерело хаосу
Ще одна бомба уповільненої дії — це повернення на “громадянку” сотень тисяч озброєних і травмованих ветеранів. Поки війна триває, ці люди мають сенс існування, доходи й владу. Після — залишаються з психологічною травмою, досвідом насилля і високими очікуваннями.
Російська держава активно залучала бідних громадян із віддалених регіонів, зокрема національних республік — Дагестану, Бурятії, Туви, Башкортостану. Їм обіцяли шалені бонуси за контракт, іноді понад 40 тисяч євро. У мирному житті таких грошей ніколи не було й не буде. У разі втрати цього джерела доходу, ризик того, що частина ветеранів перейде в кримінальне середовище, дуже високий.
Схожий сценарій вже відбувався в 1990-х — після Афганістану та Чечні, коли ексвійськові поповнили ряди організованих злочинних угруповань.
Регіони проти центру: від параду суверенітетів до розпаду
Особливу загрозу становить той факт, що основний тягар війни покладено на національні регіони. На фоні економічного краху й повернення озброєних ветеранів саме в Чечні, Башкортостані, Якутії, Дагестані та Бурятії можуть загостритися настрої самовизначення.
Якщо центр більше не зможе утримувати владу грошима, страхом або “патріотичною війною”, то ці республіки почнуть вимагати більше автономії. А далі — і повного суверенітету. Сценарій “параду суверенітетів” кінця 1980-х може повторитися. Тим більше, що історичні, етнічні та релігійні передумови для цього існують.
Після розпаду Радянського Союзу саме війна в Чечні стала символом опору Москві. Сьогоднішні настрої, підкріплені бойовим досвідом і втомою від “центральної експлуатації”, можуть стати каталізатором нового етапу розпаду імперії.
Глухий кут путіна: мир як загроза для режиму
Для путіна мир — не вихід, а пастка. Він не досяг цілей, не завоював Київ, не зламав волю українців. Внутрішній наратив “побєдобєсія” буде зруйнований, а питання “навіщо все це було?” почне звучати гучно навіть серед відданого електорату.
Мир поставить Кремль перед необхідністю відповідати на економічні запити, вирішувати проблему безробіття серед колишніх військових і компенсувати втрати постраждалому бізнесу. А на це вже не буде ресурсів. І це означає або кризу влади, або спробу її утримати силою.
Війна, яку путін розв’язав в Україні, стала пасткою не тільки для росії на міжнародній арені, але й внутрішньою катастрофою з відкладеним ефектом. Мир або перемир’я відкриють клапан довго стримуваного тиску — і тоді росію чекатиме не стабілізація, а потрясіння. Можливо — і дезінтеграція.