Я живу на озері Гарда в Італії, місце є красиве та туристичне.
Для найприскіпливіших повідомляю, що живу на дешевшому східному узбережжі, яке відноситься до провінції Верони, а не на дорогому західному.
Через моє завидне географічне положення гості до мене їдуть постійно, виношу на суд читачів топ 3 моїх гостей.
Заздалегідь скажу, що мене немає в соціальних мережах, знайти мене складно, так що люди виявили певну наполегливість і навіть винахідливість, щоб вийти на зв’язок і напроситися в гості.
1. Третє місце. Подруга дитинства сказала, що заїде на 1-2 дні дорогою з Мілана на море. Ну хай заїде, від миски макаронів не збіднію, місце для спання є, та й поговорити російською один вечір буде в радість.
Краще б у вихідні, звичайно, але вона сказала, що приїде у вівторок на 2 дні. Чекаю з нетерпінням, готую смакоти і купую якісь дрібниці у подарунок.
Приїхала, погостила 4 дні (ми про 2 говорили начебто), на п’ятий день я почала цікавитися, коли її везти на вокзал з метою придбання квитка до моря.
З’ясувалося, що на морі вона і не збиралася, просто хотіла знайти роботу в Італії, а мене обрала як перевалочну базу.
Я від наданої мені честі бути “перевалочною базою” прямо випала в осад. Потім почалося марення з приводу того, як я віддалилася, як зазнала, як я забула своє коріння і т.д.
В результаті я дуже наполегливо запропонувала один із трьох варіантів: оплата за мій рахунок квитка на море, до аеропорту в Мілан або до посольства в Римі, щоб допомогли повернутися на батьківщину, якщо з документами не все гаразд.
Вибрала квиток в аеропорт, потім усім розповіла, яка я не гостинна. Ну і добре. Баба з воза — коневі легше.
2. Друге місце. Його по праву займає мій двоюрідний брат. У нього після розлучення дуже активне соціальне життя.
Раз на три місяці чергове кохання всього життя.
Так от він просто черговій красуні обіцяв відпочинок на озері Гарда, такий підкат.
Возять же папики своїх дівчат до Італії, а він чим гірший. Не знаю, на що розраховувала його дівчина (на 15-18 років молодша за нього), але відпочинок у селі у двоюрідної сестри якось не пішов.
Чи не козирне у нас місце. Ні тобі бутиків із сумками прада, ні мішленівських ресторанів.
Та й сервіс так собі, я запропонувала прибирати самим кімнату і готувати собі обід, тож я в цей час на роботі.
Як з’ясувалося, вони навіть яйце зварити не в змозі, чекали на мене голодними до вечора. З дівчиною в нього не зрослося, потім тітка мене соромила. Ну, мені не звикати.
Прям горю від сорому. А за півроку вистачило совісті попроситися в гості з ще однією дівчиною.
На жаль, довелося відмовити. Тож для тітки з дядьком я як родичка зникла раз і назавжди.
3. Перше місце. Це безперечний лідер!! Чоловік моєї подруги однокурсниці вирішив приїхати до мене.
Я його й бачила кілька разів у житті, на їхньому весіллі, потім ще кілька разів на якомусь заході, скажімо так, шапковий знайомий.
Подруга сильно просила, посилаючись на складнощі з грошима, мовляв готель він не потягне (а навіщо взагалі їхати на Гарду, якщо з грошима погано?
Сидіть удома), вирішила, що на знак дружби не відмовлятиму.
Приїхав на машині, що почало вже захоплююче. З машини вийшло 4 особи.
Думала, що може в мене в очах двоїть, ні, зі зором порядок, людей справді четверо, а саме цей товариш, його син від першого шлюбу, племінниця і, не повірите, мама років 75.
Годувала всіх, але запитала, чому такий сюрприз.
Виявляється, мати завжди мріяла побувати в Італії. Звичайно таке сильне синове почуття дуже похвальне, але до чого тут я?
Чи не міг би ти, шановний, реалізувати свою любов до матері без мене? Тим більше, мене ніхто навіть не повідомив.
Та й двоє підлітків до моїх планів не входили, своїх хати вистачає.
Діти одягнені так, що сльози навертаються, у дівчинки взагалі немає взуття, ще в Польщі порвалися босоніжки, вона була в бабці шльопанцях на розмір більше.
Довелося просити сина одягнути хлопчика, дав частину свого одягу, хлопець хоч став схожим на людину.
Для дівчинки дістала парочку моїх молодіжних суконь. Може, не мрія всього життя, але хоч на людину схожа, босоніжки їй купила в китайському магазині.
Надала гуманітарну допомогу так би мовити. Запитала, де вони збираються спати, тому що в мене одна кімната для гостей, причому не для чотирьох.
Далі почався повний треш на тему “в тісноті, та не в образі”, “ми і в їдальні спати може чи навіть на кухні”, “дітей із твоїм сином покладемо”.
Довелося досить суворо пояснювати, що у нас не сплять у їдальні чи кухні, і мій син теж не планував під час сесії ділити кімнату з двома незнайомими підлітками.
Пам’ятаєте про проблеми із грошима? Вони в сльози, куди нам.
І ось я, вважайте остання свиня, запропонувала розділити сім’ю, а саме залишити бабусю та дівчинку у себе, а цього мужика із сином 13 років відправити до готелю.
У моїх знайомих є дешевий готель, не зовсім клоповник, а й не 5 зірок.
Туалет у кімнаті, матраци хороші, інших надмірностей немає.
Подзвонила їм і домовилася, мовляв прийдуть 2 товариша, я сама за них оплачу, але з метою економії ти їх не годуй сніданком, у мене поснідають.
Дала адресу в руки, це 300 метрів по прямій від мого будинку, заблукати не можна в принципі, там дорога пряма без перехресть.
З ранку дзвонять у двері. Щось дуже рано, але не проблема, ми вже о 6 ранку на ногах.
Прийшли тато із сином, одразу в туалет попросилися, потім поснідали. Запитала, як спалося, відповіли, що все чудово.
Ну добре і добре, я пішла на роботу, а чотири туристи пішли засмагати на озеро.
Годині о 9 ранку мені дзвонить господар готелю і запитує, а чого мовляв мої гості так і не прийшли.
Я в шоці, мовляв, а де вони спали вночі. Увечері почала розпитувати, де вони були. А ось тепер можете непритомніти.
Мені цей мужик сказав, що чим гроші на готель витрачати, то краще йому дала готівкою, а він із сином можуть і в наметі поспати, мовляв ми люди невибагливі, поставимо намет у кукурудзяному полі за селищем, дешевшим.
Того ж вечора у нас виникла дискусія на політичні теми, в результаті якої я попросила звільнити приміщення до 8.00 ранку.
Звинуватили мене в тому, що я розбила мрії бабусі, яка мріяла про відпустку в Італії.
Ви не подумайте, що я пряма безсовісна, готова виставити людей за поріг у дощ і сніг, не дам хліба шматка і тд і тп.
Ні, ні і ще раз ні. Ми добре приймаємо гостей. Це історія просто про нахабників, які хотіли відпочити на халяву, але не прокотило.
Я все думала, чи писати імена, але вирішила не ганьбити людей.
Так, безгрошова істота з останньої історії розповідає всім, який він крутий і як він любить подорожувати.
А працює він айтішником в одній великій конторі. Тепер фініш.