Генічеськ – місто районного підпорядкування, центр району. Розташований у південно-східній частині Приазовської низовини, на узбережжі Утлюцького лиману Азовського моря і протоки Тонкої, яка з’єднує лиман з Сивашем. Відстань до Херсона – 215 км. Залізнича станція і порт.
Місцевість цю було заселено ще у глибокій давнині, про що свідчать знайдені археологічні пам’ятки ІІ тисячоліття до нашої ери.
Степи зберігають сліди легендарних племен амазонок, скіфів та сарматів, стріли яких пронизували прозоре повітря, наповнене пахощами солоного моря, степового пилу та дикого різнотрав’я.
Арії, кіммерійці, греки, татари населяли ці краї в різні часи. Греків сюди приваблював м’який сонячний клімат, багаті рибні запаси – все це нагадувало їм умови життя на землях рідної Еллади.
Знайдені в піску, намиті хвилями з морських вод грецькі посудини, уламки ваз, які можна побачити в експозиції Генічеського районного краєзнавчого музею, розповідають про побут та мистецтво давньогрецьких поселенців.
Найдавнішими слідами заселення території, на якій розкинулося сучасне місто, є курганні поховання епохи пізньої бронзи (друга половина ІІ – початок І тисячоліття до н.е.).
До більш пізнього часу належить знайдена на Арабатській Стрілці (поблизу Генічеська) вапнякова антропоморфна стела ІІ-ІІІ ст.н.е. з сарматським знаком.
Під містом збереглися до наших днів великі підземні ходи. Їх виникнення не з’ясоване. Деякі з них простяглися на 4-5 кілометрів.
Перша згадка про місто належить до 1784 року, коли на берегах Азовського моря та Сивашу виникло невелике поселення Генічеськ.
Назва його походить від слова «дженічі», що означає у перекладі з тюрської «тонкий». Перші поселенці називали його Усть-Азовськом.
Назви Генічеськ і Усть-Азовськ деякий час існували паралельно. Жителі Генічеська займалися хліборобством, вівчарством та рибальством. Тут містилася також контора солепромислу, якій належали соляні склади.
«Тонка вода – це протока між суходолом і косою. Вона має лише 200 кроків у ширину і при тихій погоді її можна переходити убрід».
Ці рядки з «Опису України» Боплана присвячені Тонкій протоці, татарська назва якої Ченішке, або Дженічі дала ім’я Генічеську.
Згодом на її берегах виросли рибні заводи, а з 1835 року почав розбудовуватися порт, звідки експортували за кордон хліб, сіль та вовну.
Тут у травні 1855 року генічеський гарнізон відстояв місто у боях з англійською ескадрою.
Цікавим є питання про виникнення самої назви «Генічеськ». Існує декілька версій, але найбільш переконлива містить припущення, що то є поступове перетворення слів, які мають тюрксько-татарські корені, – Ченішка, Дженичі (з татарської «тонкий», а зараз саме так зветься протока Тонка, хвилі якої омивають підніжжя міста), Єнічі, Генічеськ.
Перші відомості про Генічеськ містяться в Указі Катерини ІІ від 10 лютого 1784 року «Об устройстве новых укреплений…».
Тож, місто виникло як переправа та укріплення, призначені для оборони російських кордонів. Це була фортеця, блокгауз Єнічі.
Стратегічне розташування селища на місці нинішнього Генічеська зробило його мешканців свідками та учасниками російсько-турецької війни 1735-1739 років, боротьби запорізьких козаків з татарами, Кримської війни (1853-1856 рр.).
Через Генічеськ до Арабатської Стрілки проходив «соляний» чумацький шлях, і безкінечною чередою тягнулись чумацькі вози.
Здобич солі стала першим заняттям для численних поселенців, а потім уже додались риболовство та землеробство.
В подальшому місто розбудовувалось та розвивалось навколо моря як місто рибалок, місто-порт, а за часів радянської влади Генічеськ набуває значення і як місто – курорт.
Наприкінці ХІХ ст розвиток комерційної діяльності Генічеського морського порту призвів до швидкої розбудови селища.
На очах зростали купецькі дома, банки, контори, склади, з’являлись торгуючі зерном компанії.
У 1903 році Генічеськ набув статус міста, а у 1906 році споруджено міську управу.
Зараз в цій привабливій будівлі з колонами, на площі по проспекту Миру, розташована Генічеська прокуратура району.
Кількість мешканців міста з 8,1 тис. у 1897 році зросла до 16,0 тис. – у 1914 році.
На рейді та в порту стояли іноземні судна, перевалка зерна у 1912 році мала до 16-ти мільйонів пудів експорту.
Порт та базарна площа наповнювались різноголоссям української та російської, єврейської та грецької, англійської, перської, італійської, арабської мов.
Третю частину жителів складали євреї, в місті мешкало понад 30 сімей греків.
Здавна славилось місто риболовецьким промислом.
До революції рибалки забезпечували достатню кількість риби, у кожній домівці генічаніна її було так багато, що, віддаючи улов за безцінь, рибалки належали до найбідніших верств населення.
Ікра паюсна, балики, копченості, кефаль, сула, бички дев’ятнадцяти видів мали низьку вартість, вишуканий смак та високі споживні властивості.
В Азовському морі разом із Сивашем нараховують 372 різновиди водоростей та 295 видів безхребетних.
Екзотичні мідії, низка осетрових, скати, кефаль, товстолобик, піленгас, який є штучно розведеним представником далекосхідних риб, риби прісноводного походження – судак, лящ, тараня, родини дельфінів (білобочка, морська свиня, афаліна) – ось неповний перелік багатого підводного світу азовської фауни.
До її найкрупніших представників відноситься білуга. Років шістдесят тому зустрічались екземпляри до 4-х метрів завдовжки та до півтори тони вагою.
У середині 60-х, Генічеський рибоконсервний завод увійшов у трійку кращих підприємств рибної промисловості держави. Консерви «Бички в томаті» генічеського виробництва були делікатесом на столах керівників, а чорна ікра з ярликом рибоконсервного заводу йшла на експорт.
У 80-90-і роки ХХ соліття економіка міста була досить розвиненою.
Шість заводів, дві фабрики та сироробний комбінат мали стабільне виробництво і задовольняли потреби населення в робочих місцях.
Кількість мешканців на той час перевищила 30 тисяч.
На машинобудівному заводі вироблялась запірна арматура (вентилі, крани, засувки), тарільчаті пружини для потреб оборонної промисловості.
Зростала і поширювалась сфера діяльності тресту «Генічеськсільбуд», який обслуговував шість районів області.
Ця організація разом з численними підрозділами забезпечувала будівництво житлового мікрорайону, де нині мешкає близько п’яти тисяч генічан, займалась спорудженням тваринницьких та інших сільськогосподарських комплексів, об’єктів соціальної інфраструктури: шкіл, лікарень, кінотеатрів, магазинів тощо. На її потреби працювали цегляний завод та завод залізобетонних конструкцій.
За тисячі кілометрів від Генічеська на прилавках магазинів можна було побачити бавовняні рушники та ковдри із «Знаком якості», виготовлені на Генічеській ткацькій фабриці. Сьогодні Генічеськ живе, в основному, за рахунок риболовства, курортного бізнесу, сфери обслуговування, харчової промисловості та приватного підприємства.
Цілющі якості моря, сонця, повітря приваблюють в Генічеськ тисячі людей з України та ближнього зарубіжжя, які влітку приїздять для відпочинку та оздоровлення. Місцеві жителі користуються морськими ваннами і взимку, маючи від купання між крижаними скелями справжню насолоду та неабиякий оздоровчий ефект.
Влітку ж особливо добре себе почувають на мілкому та теплому узберіжжі діти. Середня солоність води в Азовському морі становить 14%, а її температура завдяки доброму прогріванню доходить до 24-25 градусів, а на мілководдях навіть до 32С.
Своєрідною коморою хімічної сировини є Сиваш. Через мілководність і велике випаровування його вода перетворюється на ропу, яку використовують для добування кухонної солі, йоду, брому, мірабіліту.
При купанні в морі надзвичайно швидко загоюються рани, а сонячні ванни благотворно впливають на лікування захворювання шкіри, зокрема, псоріазу. Добре лікуються тут хвороби верхніх дихальних шляхів та інших лор-захворювань.
Значна кількість йоду у морських водоростях, які ми називаємо «камкою», сприяє оздоровленню тих, хто страждає на захворювання щитовидної залози.
Екологічне чисте повітря, фрукти, овочі, вирощені без перебільшення нітратів та добрив, як і молочно-м’ясні продукти, – все це приваблює до міста відпочиваючих, і влітку населення Генічеська збільшується майже вдвічі.
У 1835 році від Генічеська по Арабатській Стрілці прокладено поштовий тракт до Феодосії. Розташований на шляху, Генічеськ незабаром став одним з центрів, через який в Приазов’я за кордон експортували хліб, сіль, вовну.
Тоді ж з’явилися і перші споруди майбутнього порту. Генічеськ, що 1837 року дістав статус містечка, до березня 1918 року входив до складу Мелітопольського повіту Таврійської губернії.
Під час Кримської війни 1853-1856 рр. Генічеськ був одним з найближчих тилів російської армії, де зосереджувалися резервні війська, ополченці, а також запаси продовольства для армії, що захищала Севастополь.
У травні 1855 року кораблі ворожої ескадри прорвалися в Азовське море і підпалили 130 човнів з продовольством, котрі стояли в протоці, а також зерно і кам’яне вугілля на березі. Значних руйнувань зазнало і саме місто.
1855 року Генічеськ мав уже 321 двір, пошту, 2 заїжджі двори, 3 винні склади, трактир, працювали невеликий цегельний завод, столярна і бондарна майстерні, тогували 42 невеличкі крамниці. Тричі на рік відбувалися ярмарки, а кожної неділі – базар.
Головним заняттям населення, більшість якого за своїм станом належала до державних селян, було хліборобство. До 1875 року закріплену за общиною землю ділили лише на ревізькі душі, хоч насправді чоловічого населення було значно більше.
Багато розорених селян Генічеська шукали заробітків у порту, обсяг перевезень в якому помітно зростав, особливо з 1876 року, коли від новозбудованої залізниці Лозова-Сімферополь проклали залізничу гілку до Генічеська.
З порту щороку відправлялося близько 4 млн. пудів зерна на експорт. На зовнішньому рейді кидали якорі судна під прапорами багатьох країн світу.
У містечку осідали представники торговельних контор з різних країн. З’явилися й місцеві купці.Незабаром німець-колоніст спорудив п’ятиповерховий млин, один з найбільших на півдні України.
Проте Генічеськ ще довгий час лишався звичайним заштатним містечком. За описом, складеним 1882 року, в ньому налічувалося 427 будинків, проживало 1330 чол., у т.ч. 72 іноземці. Працювала поштова контора, торгувало 20 приватних крамниць, було 10 трактирів, горілчаних і винних складів. У центрі височів кам’яний собор.
Навколо нього курний майдан – «привоз». Варто було проїхати возом, як услід підіймалися клуби пилу, котрий годинами тримався в повітрі й повільно осідав на покрівлі будинків. У нічні години містечко поринало у темряву, бо крім однієї вулиці, де жили місцеві багатії, жодна не освітлювалась.
На початку 90-х років ХІХ ст. в Генічеську відкрито митну і лоцмейстерську дільниці, відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку.
Крім порту та соляних промислів, працювали також чавуноливарні майстерні, два цегельні заводи, млин, невеликі рибокоптильні, шість лісних і рибний склади, бондарня, столярня, фабрика зельтерської води.
Зростала й кількість населення. За переписом 1897 року в Генічеську вже налічувалося 8,1 тис. жителів. У 1903 році він одержав статус міста.
В перші дні Великої Вітчизняної війни усе життя міста визначалося гаслом: «Все для фронту, все для перемоги!». Трудящі налагодили чітку роботу на будівництві оборонних споруд, що велася в районі Чонгарського півострова та Арабатської Стрілки. Сюди щоденно протягом червня – липня 1941 року виїжджало 800-1100 робітників, службовців і колгоспників Генічеська.
Перед окопами і траншеями виритими ними, у вересні – жовтні більш, як на місяць було затримано полчища гітлерівців, які наступали на Кримському напрямку.
Наприкінці червня 1941 року в місті сформувався і виїхав на фронт польовий госпіталь, майже повністю укомплектований медпрацівниками лікувальних закладів Генічеська.
Особливою сміливістю відзначився персонал цього госпіталю в боях за Сталінград, коли медпрацівники обладнали операційну неподалік від передової і в ній щодоби подавали необхідну допомогу 180-200 пораненим.
Але під натиском переважаючих сил ворога наші війська залишили місто. На світанку 16 вересня 1941 року фашисти вдерлися в Генічеськ.
Почалися масові розстріли населення, грабежі, насильства. У листопаді 1941 року в противотанковому рові на околиці міста окупанти розстріляли 500 стариків, жінок і дітей.
Масове знищення повторилося у лютому 1942 року, коли в тому ж рові розстріляно 300, а через деякий час ще 175 чоловік, у т.ч. 100 дітей віком від 2 до 10 років.
Для підпільної роботи у місті були залишені активісти – директор млина В.Г.Хмизенко, вчитель Т.К.Патаман, голова колгоспу «Хвиля революції» Х.У.Гайдамака та інші.
Але вони були схоплені окупантами й страчені. В застінках жандармерії загинули також лікар Л.Д.Тарасов, який надавав медичну допомогу пораненим нашим воїнам, що опинилися на окупованій території, директор універмагу М.М.Сухова, агроном К.І.Булана.
Однак терор загарбників не міг зламати волю людей до опору. Секретар комсомольської організації середньої школи № 2 О.Х.Арюпін малював і поширював серед населення карикатури на окупантів. Вороги схопили його і закатували сміливого юнака.
Ризикуючи життям, домогосподарка Г.М.Великолуг у березні 1942 року переховувала і забезпечила цивільним одягом 10 солдатів, які втекли з ворожого полону.
В листопаді 1942 року почалося масове вивезення юнаків і дівчат на каторжні роботи до Німеччини. Багато жителів міста потрапили у фашистську неволю.
Під час облав, що їх влаштовували окупанти у місті, заарештовано 120 чоловік, які намагалися уникнути вивезення. Їх піддали катуванню, внаслідок чого багато з них стали інвалідами.
30 жовтня 1943 року бійці 993-го стрілецького полку 263-ї стрілецької дивізії 51 армії визволили Генічеськ. Після вигнання окупантів Генічеськ ще п’ять місяців жив напруженим життям прифронтового міста.
Німецько-румунські війська закріпилися на Арабатській Стрілці. Взимку 1943-1944 рр. під час боїв за визволення цієї території воїнам допомагали генічеські рибалки. Через протоку Тонку вони доставляли на передову боєприпаси і продовольство.
У квітні 1944 року рибалки на 12 баркасах переправили у тил ворога – на Арабатську Стрілку – десант наших воїнів з острова Бірючого. Багато десантників загинуло смертю хоробрих.
У повоєнні роки на їх честь трудівники рибоколгоспу «Революційна хвиля» на острові Бірючому спорудили пам’ятник. За участь у висадці десанту багатьох рибалок удостоєно урядових нагород.
Відважно боролися проти фашистських загарбників жителі міста, близько 1 тис.чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно нашим землякам: Курасову В.М., Дровнику В.М., Казинцю І.П., Щербаку А.М. Повним кавалером орденом Слави став Лобода В.Я. Їх іменами названі вулиці міста.
Видатні земляки нашого краю:
Бравко Микола Осипович – відомий режисер Московської центральної студії телебачення, артист кіно, учасник громадянської війни.
Глидер Михайло Мойсейович – кінооператор, заслужений дія мистецтв, двічілауреат Державної премії, учасник громадянської війни. Ним знято кінострічки: «Народні месники», «Україна у боротьбі», «Оновлення землі», «Ми подружились у Москві».
Горовий Сергій Гаврилович – професор Донецької консерваторії, декан оркестрового факультету, автор монографії «Технологія та мистецтво гри на тромбоні».
Любченко Василь Володимирович – капітан далекого плавання. Почесний працівник морського флоту, має звання «Кращий капітан Міністерства морського флоту». Теплохід має назву «Капітан Любченко».
Залата Федір Дмитрович – відомий український письменник, автор трилогії «На перевалі», «Життя та смерть», «На півдні».
Уралов Сергій Якович – фронтовий кінооператор, кавалер ордена Червоного прапора, лауреат Державної премії. Працював на кіностудії «Мосфільм». Ним створено кінострічки: «Олександр Невський», «Парубок з нашого міста», «Іван Грозний», «Тринадцять».
Фрайман Лазар Маркович – відомий художник-плактист. Закінчив Московський художній інститут.
Смірнова Тамара Михайлівна – астроном, відкрила більш як сто малих планет, які отримали назви – «Генічеськ», «Махарадзе», «Плавськ». Мала планета № 5540 – (сота), має назву – «Смірнова».
Літературні джерела:
Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область.К., 1972 р.
Херсонщина запрошує. Херсон. 2008 р.
Хто є хто на Херсонщині. Видатні земляки. К. 2005 р.
Херсонщина нас єднає. Вип.1. К., 2004 р.
В.М.Пихуля. Геническ. Увлекательный путеводитель и справочник. Симферополь, 2004 г.
Архівні документи Генічеського краєзнавчого музею.
Визначні місця Генічеська:
- Маяк.
Стоїть на північній околиці Генічеська. Являє собою білу двоповерхову будівлю з чотиригранною вежею. Висота над рівнем моря – 25,4 м. Побудований в 1879 році за рекомендацією начальника гідрографічної експедиції 1874 року по вимірюванню глибин і течій акваторії Азовського і Чорного морів Фердинандом Врангелем. - Старий міст.
«І веде на Арабатську старий міст», – співається в одній з пісень про Генічеськ. Зараз вже не веде – поруч побудували новий. Раніше були ще дерев’яні мости, але зберігся тільки трофейний залізний, який дістався нам від німецьких фашистів. На ньому, до речі, чітко видно клеймо виробника «Bremen Dynamite 1939» - Пам’ятник піленгаса.
Розташований біля колишнього готелю «Азов». Звідси відкривається чудовий вид на море, протоку і Сиваш, видно порт і старий міст. Піленгас – гість з Японського моря, який у другій половині ХХ століття пройшов успішну акліматизацію в Азовському морі. Ця риба була джерелом добробуту рибальських сімей.